Панорама Львова

автор: rikitt

Читати далі і коментувати

Високий Замок і блискавки

Джерело: Високий Замок

Особливо замучали зливи, грози та град (такий як снігова кулька) жителів Західної України. Минулими вихідними у Львові за 2,5 години випала половина місячної норми опадів! Через “вибрики природи” у деяких районах міста стихія зруйнувала тротуари, пошкодила лінії електромереж, повалила дерева… Люди скаржаться на погане самопочуття: хтось на ходу спить, в інших – скаче тиск…

У ніч з четверга на п’ятницю у місті випало понад 25% опадів місячної норми. Внаслідок стихії (на фото) у місті сталося аварійне відімкнення світла (на вулицях Городоцькій, Нечая, Очаківській). Пошкоджено високовольтну лінію на вул. Земенній, Б. Хмельницького. Через те, що світло раптово зникає, є небезпека застрягнути у ліфті.

З будинків (особливо з підвалів) рятувальникам доводиться відкачувати воду. В районі Галицького перехрестя – вул. Б. Хмельницького (від військової частини до кільця) вода була на рівні 15 см. Стихія зачепила і Кам’янка-Бузький, Городоцький, Старосамбірський, Буський, Перемишлянський та інші райони Львівщини.

Погода міняється надзвичайно різко. Хвилину тому світило сонечко, і раптом буря, грім та град. Знайома розповідала, що кілька днів тому потрапила під зливу. Краплі від дощу були такі величезні, що на тілі залишилися синці… Причому в одному районі міста дощу може не бути, а в іншому – вирує стихія!

Начальник Українського Гідрометцентру Микола Кульбіда каже, що західний регіон – найбільш дощовий. Чогось надзвичайного у цьому немає. Загалом для літа цьогорічні явища природи не є аномальними. Найбільш небезпечними для людини є розряди блискавки між хмарами та землею. Фахівці кажуть, під час грози, якщо ви на вулиці, потрібно вимикати мобільний телефон та не тримати у руках металевих предметів.

“Перша половина липня буде і далі дощовою, - каже Микола Кульбіда. – Треба сподіватися, що у другій половині цього місяця буде добра погода. Серпень – завжди спекотний. Очікуються високі температури, дощів більш-менш небагато”.

Цими вихідними у Львові +24 градуси. Мінлива хмарність. У неділю, 5 липня, дощитиме. До речі, невеликий дощ очікується протягом наступного тижня щодня… Температура – близько 25 градусів тепла.

Якщо ви знаєте про місця падіння дерев, пошкодження електромереж, розмивання проїжджої частини, повідомляйте, будь ласка, на “гарячу лінію” міського голови тел. 297-59-99.


Фото Станіслава Ільківа

На фото: За словами автора фото, під час грози місто пронизували сотні блискавок – яскраві, насичені, а головне часті. Витримка на фото становила 30 секунд, за цей час блискавка встигала вдарити кілька разів майже в те саме місце. “Шкода, не вдалося впіймати момент, коли одна з них вдарила у телевежу... – каже фотограф Станіслав Ільків. – У момент, коли на Майорівці лупив град, а на Грінченка вулиці затопило по коліна, на Новому Львові, звідки я фотографував, падав легкий дощ...”.

Читати далі і коментувати

Домініканський собор

Джерело: Високий Замок

Тут був осередок атеїзму.
Колишній костел домініканського монастиря, тепер греко-католицька церква (пл. Музейна).
Львівський історик Б. Мельник розповідає, що монастир своїм закладенням сягає кінця ХІІІ ст., коли домініканці прибули в Галичину, спроваджені Констанцією, дружиною Лева І, яка була католичкою. Для монахів поставили невеликий дерев’яний монастир. Б. Качоровський вважає, що костел в ім’я Божого Тіла з цегли було поставлено в 1378 р. - двонавний, з єдиним опорним стовпом і видовженою просвітерією.

У 1408 р. костел згорів, його відбудували з каменю і цегли в готичному стилі разом із монастирем, за припущенням Б. Качоровського, автором проекту був майстер Ничко (Миколай) з Кракова.

Костел горів також у 1511, 1527, 1740 роках. Готичний костел розібрали в 1748 р. (деякі джерела вказують 1745 р.) через аварійний стан і відразу приступили до будівництва нового за проектом військового інженера Яна де Вітте. Роботами керував М. Урбанік, а фундатором був Ю. Потоцький – гетьман великий коронний і краківський каштелян. Костел вважався найгарнішим бароковим костелом Польщі.

Основний об’єм є у формі еліпса. Його оточують радіально розташовані каплиці. Еліптичний купол з ліхтарем підтримують вісім пар колон. До еліпса примикає прямокутна вівтарна частина. Плавні обриси плану перегукуються з гнучкими лініями фасадів. Їх закінчував у 1792-1798 рр. Клемено Фесінгер, а кам’яні скульптури фронтону виконав його батько Себастьян. Напис над входом – “Тільки Богу честь і слава”. На фасаді – герб домініканців: пес лежить на книзі, тримаючи в зубах палаючий смолоскип.

У пишні барокові шати вбраний інтер’єр храму. Під куполом стоять вісімнадцять дерев’яних скульптур святих домініканського чину, автор С. Фесінгер. Головний вівтар був спроектований у 1766 р. Урбаніком, а виконаний П. Полейовським. Ним же були виконані фігури чотирьох апостолів: Петра і Павла, а також Матфея та Іоана Хрестителя (1775-1777 рр.).

Зі старого готичного костелу залишились алебастрові надгробки XVI ст. З пізніших – найцінніші мармуровий надгробок Ю. Дунін-Борковської (1816 р.) – робота Бертеля Торвальдсена, пам’ятники губернатору
Ф. фон Гауеру (1824 р.), ск. А. Шимзер-старшому та художнику А. Гроттгеру (1880 р.) – ск. В. Гадомський.

У костелі і частині монастиря в 1972 р. після ґрунтовної реставрації приміщень був відкритий Музей історії релігії та атеїзму (нині - історії релігії). Зараз музей займає приміщення частини монастиря, а храм віддали греко-католицьким віруючим.

Читати далі і коментувати

У Львові дітей лікуватимуть сміхом

Джерело: Об'єктивнО

У лікарнях м. Львова щоденно перебуває близько 1 тис. дітей віком до 18 років з різними хворобами. Серед них діти, що мають хронічні або важкі соматичні захворювання: лейкемію, цукровий діабет, бронхіальну астму, дитячий церебральний параліч та ін. Діти в лікарнях м. Львова отримують кваліфіковану медичну допомогу, проте їхній психоемоційний стан найчастіше залишається поза увагою медичного персоналу. У червні 2009 р. за підтримки управління соціального захисту Львівської міської ради стартував проект «Терапія сміхом в дитячих лікувальних установах м. Львова», який реалізовуватиме Благодійний Фонд «Доктор Клоун». Повідомили у прес-службі Львівської міської ради.

Мета проекту: популяризація моделі терапії сміхом, шляхом поширення діяльності докторів-клоунів, в дитячих лікувальних установах м. Львова.

В Україні немає постійно діючої служби «терапевтів сміху», котра б займалася проблемою незадовільного психоемоційного стану дітей в лікарні. У м. Львові волонтери БФ «Доктор Клоун» працюють з червня 2009 р. і щотижня відвідують близько 150 хворих дітей. Під час візиту кожна дитина, окрім доброго настрою, отримує від доктора-клоуна маленькі подарунки: 2 цукерки («пігулки доброго настрою»), розмальовану іграшку з надувної кульки та клоунський носик.

До кінця 2009 року, а саме стільки триватиме проект, волонтери фонду планують охопити своєю увагою близько 4 тис. хворих дітей в трьох лікарнях м. Львова: Міській дитячій клінічній лікарні, Обласній дитячій спеціалізованій клінічній лікарні, Обласній дитячій клінічній лікарні «ОхМатДит».

«Позитивні емоції сприяють швидшому одужанню хворих дітей, тому діяльність «докторів-клоунів» є дуже корисною під час реабілітаційного курсу в лікарнях. У проекті буде задіяно близько 15-20 волонтерів, котрі щотижня відвідуватимуть хворих дітей в різних відділеннях лікарень. Також планується видання буклету та проведення презентацій в цих лікарнях, з метою інформування медичного персоналу про позитивний вплив сміхотерапії на процес одужання пацієнтів та важливість впровадження служби докторів-клоунів в лікувальні заклади», - розповіла під час брифінгу президент благодійного фонду «Доктор клоун» Уляна Мазепа.

Читати далі і коментувати

Дуже красиве відео зі Львовом в одній із головних ролей

Pianochocolate feat. ALFIDA - Sevgilim

Читати далі і коментувати

Польові дослідження з українського сексу

Джерело: Об'єктивнО

З липня у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса поставлять три вистави за одноіменним романом Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу». Проводитимуть театральні дослідження з українського сексу у Львові актори Київського національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Про це «Об’єктивно» повідомив директор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Олексій Кравчук.

Вистави «Польові дослідження з українського сексу» Галини Стефанової у Львові показуватимуть впродовж трьох днів – з третього по п’яте липня. «Дані вистави відбудуться в рамках давнього проекту «Друзі театру», - зазначив Кравчук.

Після того, на сцені львівського театру поставлять вистави актори творчої майстерні «Театр у кошику» і розпочнуть вони з «Провини» за п’єсою сербського драматурга Небойші Ромчевича (6 – 7 липня). 8-9 липня – «Украдене щастя» за І. Франком. 10-11 липня – «Річард після Річарда» за історичною хронікою Вільяма Шекспіра. А 12 липня відбудеться вистава “Білі мотилі, плетені ланцюги…” на творами В. Стефаника. На цьому львів’ян не перестануть дивувати, як зазначив Олексій Кравчук, у серпні протягом двох днів на сцені львівського театру ставитимуть вистави німецькі театрали. Дійство обіцяє бути цікавим та новаторським, бо постановниками є молоді режисери.

Олексій Кравчук наголосив, що театральний сезон завершується 12 липня, а вже з 8 серпня актори Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса знову ставитимуть вистави і розпочнуть з «Амнезії». До 100-річного ювілею з дня народження Ігоря Антонича поставлять виставу «Між двох сил» за поезією Володимира Винниченка. А також актори працюють над комедією Гольдоні "Господиня заїзду», точна дата прем’єри ще не відома.

За словами Кравчука, у 2010 році на сцені театру відбудеться щонайменше дві прем’єри Жана-Поль Сартра «Мухи» та „Репетиція в театрі злочину” за п'єсою Ж. Маклера. Над цими виставами працюють молоді режисери Микола Береза та Тамара Квеквескірі.

Читати далі і коментувати

Вперше у Львові

Джерело: Управління культури та туризму ЛМР

Без фальшивої скромності львів'янам варто говорити в увесь голос, що наш Львів був завжди найцивілізованішим європейським містом в Україні, який подеколи крокував навіть попереду самої Європи. І все найперше, найкраще, найбільше, найпередовіше, що було написано, надруковано, збудовано, винайдено, засновано – це все могло бути зробленим лише у Львові.

 

Читати далі і коментувати

Місто, яке легше любити на відстані

Автор: Інна Корнелюк

Львів – справжній містифікатор, створений із безлічі містифікацій, які хочеться пізнати, розкрити, зрозуміти. Він зачаровує з першого погляду. Починається з того, що тебе приваблюють: епохи в мініатюрі, Галіція, Австро-Угорщина, невідома Італія, несподівана Україна – всі ці архітектурні чудеса старого занедбаного міста. Ніби потрапляєш у безчасся, в яке важко повірити і з яким важко змиритися прохолодними вологими ранками без філіжанки кави. Це таке місто, яке легше любити на відстані

Кілька місяців минуло, як я залишила це знамените місто, в якому жила. Залишила так, як залишають коханця, близькість з яким вичерпала сама себе. Ближче вже не можна: фатально небезпечно, болісно і невиправдано. Львів – як коханець-аристократ неповторної потворної чоловічої краси. Породистої вроди, яка спочатку насторожує і приголомшує, а потім поглинає і розчиняє в собі безповоротно, при чому аж ніяк не знечулює.

А водночас Львів – як старий Джакомо Казанова, котрий некрасиво зубожів і не знає, як ще прожити за рахунок своєї минулої слави. Отже, в певний момент я відчула, що треба вчасно схаменутися, облишити все й виїхати подалі – до столиці, наприклад, своєї країни.

Чому з-поміж безлічі привабливих українських міст Львів усіх своїх колишніх "дітей", яких виростив, таврує згадками "екс-львів’янин", "екс-львів’янка"? І чи настільки вже екс-? Велика кількість славнозвісних українців раз по раз згадуються в контексті, що, мовляв, вони (Юрій Башмет, Роман Віктюк, сестричка Віка і "Брати Гадюкіни", Святослав Вакарчук й "Океан Ельзи") зі Львова. Чому? За що ця честь? Ну й що з того, що зі Львова? Genius Loci? Невже? Не вже.

Питання, яке не можна не поставити собі, перш ніж розлучатися зі Львовом: чому всі його залишили? Чому його залишають? Чому їдуть від нього? Таки "від", а не "із", бо Львів живий і ще живіший своєю спустошеністю, занедбаністю й фірмовим галицьким міщанством.

Маю підозру, що якихось сто років тому Львів був відчутно освіченішим, ніж сьогодні. Хоча б тому, що у цьому місті історичною долею перетнулися польська, австрійська, єврейська, російська й, звісно, українська культури (інші культури відбилися в його образі менш помітно). Нині ж говорити про Львів як про культурний П’ємонт може тільки той, хто зовсім не знає сучасного Львова і його львів’ян.

Львів прагне товариства культурних людей, та мало дбає про це. Відомі львівські митці, як правило, живуть у Львові ("Місто ж гарне!"), а гроші заробляють за його межами і часто-густо за межами України. Це місто віддавна працює на культурний експорт, щоправда, нічого з цього не маючи. Тобто забездурно, як кажуть у Львові. Львів бідний. Бідний не просто матеріально, гірше. Бо креативні люди тікають з міста.

Немає меценатів чи просто національно свідомих олігархів, які б "вибачилися за свої перші мільйони" перед суспільством – і не пошкодували інвестувати у львівську культуру, освіту, мистецтво. Очевидно: без культури Лемберг мало чого вартий. Чому нинішня львівська еліта ніяк не усвідомить, що, розгублюючи і без того невеликий культурний потенціал, автоматично втрачає величезні гроші? Львівську культуру нині формує голий ентузіазм щирих патріотів рідного міста.

Врешті-решт, сякі-такі гроші час від часу "підкидають" Британська Рада, Польський інститут, Французький культурний центр та найрізноманітніші (німецькі, американські etc) фонди.
Тож, як не дивно, приміщення львівських театрів у жахливому стані, музеї і галереї ледве зводять кінці з кінцями (ціни на вхід у львівські храми мистецтва – до смішного символічні). А культур-легенда, оспівана львівська кава – радше ритуал, ніж запорука вишуканого смаку чи якості. До того ж, не варто думати, що це саме львівський ритуал.

"Відчуття форми, а точніше його брак – ось назва всіх наших нещасть. Ми не вміємо й не хочемо робити з життя мистецький твір. Наша бідність – тут не виправдання й не пояснення, а швидше наслідок, – констатував у своєму "Вступі до географії" Юрій Андрухович. – Ми не вміємо співіснувати з птахами, квітами і скульптурами. Наші пам’ятники нагадують злих кровожерних ідолів, а обрані нами правителі – кримінальних мерзотників. Наші будинки, сади, площі (я вже не кажу: заводи, вокзали, летовища) вражені тяжким гріхом безформності. Усе, на чому ще може спинитися око, – полишене не нами, але нами занедбане й осквернене".

Це стосується і Львова з його встромленими в небо шпилями храмів, гордою сецесією, загубленими в історії закапелками Вірменської вулиці, старим як світ бруком, на якому зламала свої тонкі абцаси не одна поважна пані. Бо таке красиве місто досі не пристосоване до життя. Чи не кожен кандидат у мери знаменитого міста обов’язково згадував, що саме він зумів би змінити життя львів’ян на краще, й у спальних районах буде нарешті вода й навіть гаряча. А тим часом перекладачка з Праги Ріта Кіндлерова дивувалася, чому відомі українські музиканти-екс-львів’яни на запрошення виступити у дні України в Чехії висловили побажання, щоб їх поселили "в п’ятизірковому готелі з гарячою водою (цілодобово)".

Мрії туристичні у Львові не здійснюються, бо ще жоден львівський мер не спромігся подбати, аби для початку Львів добряче поприбирали. Але дехто з них може похвалитися створенням Інституту розвитку міста, який невідь-чим переймається, крім піару свого винятково інтелігентного власника з підмоченою репутацією.

Політика, а точніше – заполітизованість відіграє в культурному житті Львова (і не лише цього українського міста) головну роль. Поруч із тим звинувачувати львів’ян у надмірному націоналізмі теж не випадає, сучасна молодь не долучається до мітингових гасел старшого покоління.

А те, що у Львові не люблять москалів – зацофаний міф, інша справа: кого взагалі люблять. Себе. У чому полягає унікальність галичан, яку ті ж галичани не виявляють? Чи в тому, що кількість розумних людей там зменшується з геометричною прогресією? Як свого часу пояснив Пер Лагерквіст (між іншим, Нобелівський лауреат з літератури), світ виживає завдяки своїй дурній вдачі, аж такій дурній, що якби не вона, то впала б не одна Церква.

Отже, про Церкву. Мушу визнати, як кожна не жарт порядна львівська панна, – цнота в галичан ніколи з моди не виходила, так само, як і недільні походи до церкви. Але релігія Львова, як не дико прозвучить, це – галичанство.

Галичани у всій своїй красі – то є унікальні аборигени, які не забули, як виливати помиї через вікно другого поверху. У прямому сенсі. Долі секунди, один зайвий крок – і на великий подив професора Григорія Грабовича ми з ним опинилися б під "густим душем", якраз після випитої львівської кави у відомій львівській кав’ярні. Через годину в іншому місці за іншим столиком (але все одно в самому серці Львова) пан професор і його нельвівські колеги щиро дивувалися, звідки у Львові проблема з громадськими туалетами. Тобто чому їх так важко знайти. Прошу пана не ображатися на розголошення таких деталей розмови, адже образити культурну людину безпечніше, ніж варвара. Легше, але безпечніше.

Галичанин – особливий регіональний психокультурний тип людини, переконують науковці. Варто, мабуть, пригадати роль цього регіону під час Листопадового зриву 1 листопада 1918 року та створення Західно-Української Народної Республіки чи національних визвольних змагань Української повстанської армії 1943–1952 років. Подейкують, у Львові восени світ побачить нова щоденна газета із оригінальною назвою "Республіка". Що воно може означати?

Не відкидаю версії про те, що правдиві галичани донині не облишили думати про свою окремішність. Таке моє припущення більшою мірою пов’язане з "австрійським мітом" Галичини: за часів Австро-Угорщини Галичина не тільки адміністративно була відособлена від решти українських територій (нехай навіть у межах Речі Посполитої), а й отримала статус Коронного краю – Королівства Галичини та Володимирії, і таким чином підпала під вплив інших культурних традицій, яким зобов’язана оспіваною самобутністю.

Попередні потужні польський, німецький, гебрайський і вірменський впливи або відкидаються широкою патріотично налаштованою громадою, або не усвідомлюються, або забуваються. Та якщо зануритися у львівську говірку, то можна прийти до думки, що мова зберігає в собі те, що люди не пам’ятають, про що свідчать слова: шпондер (грудинка), масний (жирний), бульба (картопля), мешти (черевики), бештати (сварити), кнайпа (забігайлівка), мантилепа (неохайна жінка), маринарка (піджак), фризура (зачіска), штурпак (недовчений), стрих (горище), штука (мистецтво) тощо. До речі, ці слівця ще живуть у побутовому спілкуванні львів’ян.

І попри все, патріотам Львова чомусь ніяк не вдається втілити в життя свою облюблену фантазію про те, що Львів є культурним центром України. У вересні в Лемберзі розпочнеться найбільший книжковий карнавал нашої країни – ХІІІ Форум видавців, яким незмінно опікуватиметься екс-львів’янка Олександра Коваль і яка, вже закономірно, щоразу змушена просити міську владу про підтримку й спонсорство. Крім того, Леополіс не проти стати центром культурного туризму: і міжнародного, і внутрішнього, на кшталт Праги, Відня, Единбурга чи Кракова.

З іншого боку, якщо запроваджувати міжкультурні фестивалі, потрібно мати що запропонувати туристу (і не тільки) від себе. Які культурні досягнення Львова є незаперечними? Даруйте, складно пригадати. Хочеться вірити, що живе культурне середовище цього неповторного міста не завмерло настільки загрозливо. Хочеться вірити, що Львів впав у летаргічний сон і коли-небудь прокинеться як ніколи живим і злетить містичним феніксом із власного сірого попелу.

Читати далі і коментувати

Допомога для Шевченківського гаю

Джерело: ZAXID.NET

Небайдужу львівську молодь закликають до Шевченківського гаю допомогти в'язати житні снопи, якими перекриватимуть хати у гаю. А найсміливіші можуть допомогти і косити жито.

У Музеї народної архітектури та побуту є 12 найбільш проблемних об’єктів. Для їх збереження треба змінити покрівлю. У музеї вже розпочали ремонтувати хату, привезену зі с. Люта, що на Лемківщині.

Протягом цього тижня Шевченківський гай чекає волонтерів для допомоги. А все розпочнеться косінням жита до схід сонця, о 5.00, як і годиться справжнім косарям. Потім косарі ласуватимуть смачним кулішем з салом.

"Вже цього тижня косарі жатимуть жито у селі Рудки, хочемо до цієї роботи залучити і молодь. Нам потрібна також фізична допомога для перекривання хат. Думаю, що молодь Львова може цікаво та корисно провести час, навчаючись в'язати з жита снопи та перевесла. Організовуючи такі літні роботи для молоді, насамперед хочемо зберегти українську традицію в’язання житніх снопів", - розповів керівник Музею народної архітектури та побуту Іван Косачевич.

У гаю знайдеться робота для кожного, хто захоче долучитися до збереження унікального етномузею просто неба.

На сьогодні на території етнозон Музею розташовано 124 пам’ятки архітектури, які об’єднані в 54 садиби.

Читати далі і коментувати

Ні! Монстру на Вірменській - 2

Джерело: ZAXID.NET

Біля Львівської міської ради 18 червня відбулася друга акція протесту проти будівництва готелю на розі вулиць Краківська-Вірменська, яка за концепцією перемогла на міжнародному архітектурному конкурсі. Ініціативна група учасників протесту самоорганізувалася через ЖЖ-спільноту. Вони виступають проти будівництва на вищевказаному місці готелю за таким проектом і вимагає скасування рішення виконкому щодо дозволу на проектування першої черги будівлі.

"Вдруге акція протесту проходить за участі ЖЖ-спільноти та тих, хто підтримав і приєднався до нас. Учасники стоять в масках, на яких обличчя, яке виглядає приблизно так само як будинок-"бункер"-готель. Будуть й інші акції протесту, не знаю чи масштабніші (оскільки це залежить від бажання людей прийти), але радикальніші точно. Ми протестуємо проти цього одоробла, яке має постати у Львові, цей майбутній готель зруйнує довкола пам’ятки архітектури, ця будова порушує також пам’яткоохоронне законодавство, не виконує вимог ЮНЕСКО та не дотримується процедури, визначеної для будівництва в архітектурному заповіднику" - зазначив у коментарі один з учасників акції протесту Роман Рак.

У той же час міський голова Андрій Садовий зазначив, що готель на розі вулиць Краківської - Вірменської, відповідно до рішення виконавчого комітету перебуває на стадії проектування. Найближчим часом ескізний проект буде представлений для обговорення громадськості та погоджений за законодавчими процедурами. "У перспективі готель може бути збудований, але проект має пройти відповідну експертизу, в тому числі структур ЮНЕСКО. Ми запрошуватимемо до участі громадськість. Ми також надамо слово відомим архітекторам міст-побратимів Львова - Кракова, Варшави, Вроцлава. Ми повинні сто разів подумати, перш ніж приймати будь-які рішення щодо забудови в центральній частині Львова, яка знаходиться під захистом ЮНЕСКО", - заявив міський голова Андрій Садовий.

Читати далі і коментувати

Легенда Погулянки

Джерело: Високий Замок

Погулянка - прекрасна лісова відпочинкова смуга, в нетрях якої ще два століття тому буяло світське життя. Перетворити її на затишний лісопарк у 1818 році надихнувся юрист Венглінський. Згодом свої ідеї та кошти для впорядкування доклав й ресторанний барон Дістль.

За сотні років пройшла Погулянка через різні життєві перипетії. Її перетворювали на ресторанну забудову, озерно-розважальний комплекс і просто модне місце відпочинку, де прогулювалися сім’єю, знайомилася і спілкувалася молодь, де граційно дефілювали прекрасні молоді панянки у найсучасніших на той час сукнях з Австрії чи Франції. Багато аристократів і львівських чиновників полюбляли посидіти тут в ресторані і посмакувати місцевою кухнею, варениками і смаженими курчатами.

На відміну від сьогодення, де у вихідні львів’яни виходять прогулятися старими вуличками центральної частини міста, у ті роки увага жителів міста була прикута до тихої і романтичної Погулянки. У період її процвітання Львів нараховував в середньому 240 тис. жителів, і Погулянка, яка займала площу 100 гектарів, була еліксиром здоров’я, місцем, де панував дух спокою і наснаги.

Тут, на зрізах вершин пагорба лісопарку, вірменська громада побудувала дерев’яну капличку Матері Божої, яка з часом перейшла до монахинь Бенедиктинок. Тоді ж капличка стала кам’яною. Поруч з капличкою стояв розкішний будинок з терасою і колонами. Цей комплекс отримав адресу вул. Пасіки Личаківські, 1 (зараз вул. Вахнянина).

У цей динамічний для Погулянки час, за легендою, жила у цьому будинку гарна панянка. На вигляд мала років зо 30, а час, який невпинно втікав, наче оминав. Вона не старіла, а чоловіки, які закохувались до нестями, з часом втрачали силу і... зникали. Це привернуло увагу одного лікаря, який, перевіряючи панянку по реєстру, не зміг зрозуміти дату її народження. Виходило, що вона мала мати 80 років. Він здогадався, що через шалене кохання з панночкою чоловіки, побувавши в її сексуальних обіймах, втрачали життєву енергію і молодість. Розгадавши її таємницю, медик, в якого вона закохалася, зупинив сексуальне винищення чоловіків. Не отримуючи від нього взаємності, жінка почала старіти і згасати.

Цей будинок і капличка поруч стоять на пагорбі й досі. Щоправда, у не найкращому стані. Зусиллями архітектора Віталія Соболівського, священика отця Теодора та родини Буряків комплекс відреставрували. Але це лише маленький крок до відродження Погулянки...

Читати далі і коментувати

Коли повертаюся до Львова...

Автор: oiseau

Кожного разу, коли повертаюся до Львова іде дощ. Вже якось так склалося. Не можу сказати, що це мені страшенно не подобається. Швидше навпаки. І не те, щоб я любила дощову погоду, просто відразу відчувається, що у Львові все, як завжди, що повернулася додому.
Люблю повертатись до Львова. І не має значення на скільки від'їжджала: на місяць, на тиждень, чи на два дні. Кожного разу дуже тішуся, що саме це місто є моїм домом. У цю мить люблю у Львові все. І тоді не помічаю жодних незручностей: паскудних доріг, обдертих стін -- тут все найкраще, найкрасивіше, найдосконаліше... Я тільки недавно зрозуміла, що львівський залізничний вокзал не може претендувати на звання найкращого, бо з огляду на комфорт пасажирів, має чимало вад. Більше того, я зрозуміла це не сама, а так, підслухала розмову і тоді, мабуть, вперше глянула на львівський вокзал критичним поглядом і подумала, що, мабуть, і справді він не може рівнятися із, скажімо, новим київським вокзалом. Ну і що? Зате він такий рідний. Бо вже тільки ступивши на перон, можу сказати: я вдома. А далі тішуся, що їду страшенно розбитою Городоцькою, і знову бачу, як народжується ранок над шпилями костелу Єлизавети. А далі до самого дому я їду із заспано-дурнуватою посмішкою на обличчі, бо так хочеться посміхатися ранковому Львову: таким як і я заспаним поодиноким перехожим, сірим будинкам, бруківці. Хочеться кричати «привіт!» усім будинкам, оцим сірим і брудним, і тим, що свіжопофарбовані у якісь безглузді кольори - усім їм, таким рідним, як моя сім'я. Вони ж як і я з'явилися тут, у Львові. Мене навіть не відштовхує вигляд бомжів, які вже зранку порпаються у контейнері зі сміттям, ні посинілі обличчя місцевих пияків, які вже вийшли за новою пляшкою, ні обдертий і вічно брудний під'їзд...я навіть посміхаюся своєму відображенню у дзеркалі ліфта і вкотре подумаю: «Який вар'ят вирішив, що цю страшну ліфтову кабінку вдасться облагородити лише повісивши у ній дзеркало!». А потім я з насолодою відкриваю двері квартири і ступивши в коридор, кажу їй «привіт! От я й дома!» А тоді скоренько розпаковую і запихаю в пралку речі, наповнюю баняки водою, лечу в душ - стільки всього треба зробити, поки є вода. У цей день я не задумуюся, що там, звідки я повернулася, подібних проблем не виникало - все це мене дратуватиме потім. Як і величезна купа інших «незручностей»: вибивання світла, нічні скандали сусідів-наркоманів, нескінченні і безрезультатні ремонти доріг...Але у цей день я насолоджуюся всім, бо я повернулася додому!

Читати далі і коментувати

Львівський рок-фестиваль Stare Misto

Львівський рок-фестиваль Stare Misto – це проект створення у найближчі роки українського міжнародного фестивалю непопсової музики в європейському форматі. У 2008 році хедлайнерами фестивалю були гурти ВВ та Океан Ельзи, вхід був безкоштовний, за 2 дні фестиваль зібрав понад 100 000 чоловік. Ініціатором фестивалю є українська компанія «Перша приватна броварня». Фестиваль не використовує жодних дотацій з державного чи міського бюджету, а також не є з будь-якої точки зору політично заангажованим.

Цього року фестиваль відбудеться 29 червня (цей понеділок є вихідним днем після Дня Конституції) у Львові, на стадіоні Україна. Фестиваль стане найбільшою музичної подією на Західній Україні упродовж щонайменше останніх 10 років. Фан-зону буде облаштовано безпосередньо на полі стадіону, при цьому газон покривається спеціальним покриттям. За правилами фестивалю кожний гурт відіграє повний сет, що складатиметься з найкращих пісень та прем'єрних композицій. Якщо ви хочете гарантовано побачити повну програму фестивалю, прохання не планувати від’їзд зі Львова раніше 23-30. Початок з 14-00. Вартість квитків від 80 до 100 гривень.

Цього року одночасно з проведенням фестивалю у Львові за підтримки ФК «Карпати», Департаменту Євро-2012 Львівської міської ради та Першої приватної броварні відбудеться європейський кубок серед фанів футбольних клубів за участю уболівальників 16 клубів (у т.ч. – Ліверпулю, Глазго Рейнджерс, Інтера, Зеніта, К’єво, Рапіда, Вісли та інших). Більшість з учасників цього турніру відвідають і фестиваль Stare Misto.

Крім того, планується, що під час фестивалю відбудеться навчання волонтерів для Євро-2012 та відпрацювання інших організаційних моментів у «реальному часі».

Програма

Хедлайнер фестивалю. Гурт Gogol Bordello було сформовано наприкінці 90-х років у США. Вже за кілька років гурт, що вважається засновником стилю «gypsy punk” (циганьский панк), отримав культовий статус у ньюркскькому андерграунді, а в останні роки Gogol Bordello постійно витупає на найбільших музичних фестивалях у різних країнах та вважається однією з найкращих концертних груп світу. Кожен концертний виступ цієї команди - це неповторний та непередбачений перформанс, що супроводжується фантастичним викидом концертної енергії. Останній альбом гурту «Supertaranta» увійшов до 100 кращих альбомів року за версією музичного журналу Rolling Stone. На великій сцені гурт виступатиме в Україні вперше (передував лише клубний концерт у Києві на початку кар’єри групи у 2003 році).


Один з найстаріших та найвідоміших українських рок-гуртів. Персональний вибір організаторів фестивалю – за відвертість, енергійність та дон-кіхотівську сміливість просувати в Україні українську непопсову культуру.


Вперше у Львові. Відомий пітерський рок-гурт «СПЛИН» окрім добірки найкращих композицій презентуватиме пісні з нового альбому, реліз якого очікується лише восени.


Вперше в Україні - культовий фольк-металевий гурт з Фінляндії. Під їх музику водять хороводи навіть відвідувачі форматних металевих фестів. Один з найпопулярніших гуртів світу у своєму напрямку – до кінця 2009 року гурт вже має розписаний графік на більш, ніж 100 концертів та фестивальних вситупів по усьому світові. На фестивалі Stare Misto відбудеться світова концертна прем'єра нового альбому “Karkelo” (дата релізу - 26-06-2009).


Цього року «Гайдамаки» стануть першим в історії українським рок-гуртом, що гратиме на головній сцені найвідомішого рок-фестивалю Сігет. На «Stare Misto» гурт презентуватиме ту саму нову програму, що збирається повезти до Угорщини.


Гурт презентуватиме свій новий проект УкраїнСКА, що складається з українських народних пісень у ска-обробці.

Порядок виступу (орієнтовний):

* MadHeads XL – 14-30
* Гайдамаки – 15-30
* Korpiklaani – 16-30
* СПЛИН – 17-45
* ВВ – 19-00
* Gogol Bordello – 20-15

Якщо ви хочете гарантовано побачити повну програму фестивалю, прохання не планувати від’їзд зі Львова раніше 23-30.

Читати далі і коментувати

Львів очима туристів

Автор: Леся Олендій

В кожного туриста, як відомо, індивідуальна цікавість до пам’яток архітектури, музеїв, мистецьких і музичних уподобань місцевого населення. Є й такі, чий освітянський рівень не дуже високий, тому їх більше хвилює питання, де витратити гроші, й вони, як правило, шукають магазини та ресторани. Що привертає увагу туристів у Львові, з’ясовувала Леся Олендій, спостерігаючи за групами іноземців, а також спілкуючись з одним із численних гідів нашого міста.

Нині у всесвітній мережі інтернет можна знайти безліч цікавої інформації та різноманітних світлин про Львів. Тому декотрі туристи, приїжджаючи в наше місто вперше, вже знають, де вони прагнуть побувати і що хочуть побачити. І нерідко після дня організованого блукання містом Лева зауважують, що їм бракує часу для того, щоб зі всім ознайомитися, тому наступного разу обов’язково приїдуть на довше.

Загалом екскурсія – це театр одного актора. Приїжджають різні люди з різними інтересами, а історія Львова настільки багатогранна, що можна п’ять годин розповідати тільки, скажімо, історію львівських вірменів чи поляків.

Програму маршруту для кожної туристичної групи визначають у турфірмі. Головні об’єкти, з якими ознайомлюють львівських туристів, – Латинська та Вірменська катедри, Успенська церква, Домініканський собор, церква святого Андрія, аптека-музей, Личаківський цвинтар, Музей архітектури та побуту “Шевченківський гай”. І, звичайно, всім показують архітектурно-історичну площу Ринок. Багатьох туристів вражає, що така велика історична культурно-архітектурна спадщина перебуває в жалюгідному стані. Ось тоді екскурсоводам доводиться викручуватися: мовляв, не все так швидко.

– З допомогою киян на вулиці Шевській відреставрували фасад будинку, тепер маємо книжковий магазин “Буква”. А тут ви можете порівняти, як дбає про будівлі міська влада, а як приватні власники, – каже мій знайомий гід, вказуючи на будинок № 28 на площі Ринок, з якого розібрали риштування, залишивши його недобіленим, що створює контраст із приватною галереєю “Еліт” поряд.

– На жаль, невідомо, що конкретно зробила львівська мерія для реставрації Палацу Бандінеллі чи реконструкції будівлі, де тепер розташована “Буква”. Якщо це повністю зробила вона, то ми так і пояснюватимемо туристам: бюджет слабенький, але поступово справа просувається до кращого, – “сповідається” один знайомий екскурсовод. – Неприємно вражають також графіті на будівлях у центрі Львова, які з’являються від бажання самовираження неповнолітніх “художників” і бездіяльності міліції. І яких, на жаль, тривалий час ніхто не забілює.

Цікаво, що немає жодного туриста, який би залишився байдужим під час екскурсії в аптеку-музей і Музей народної архітектури та побуту “Шевченківський гай”. Можливо, декого це здивує, але, власне, ці два місця є найбільш популярними серед гостей нашого міста. Єдина в Україні та Європі діюча аптека-музей розташована в самому серці Львова – на площі Ринок. Аптека функціонує вже понад два з половиною століття, а з 1966 року приймає відвідувачів ще й унікальний музей історії фармації з більш ніж трьома тисячами рідкісних експонатів, які зібрали науковці, фармацевти та колекціонери-ентузіасти. Нині аптека-музей налічує 16 експозиційних залів, якими з великим зацікавленням блукають туристи. А щодо Шевченківського гаю, то, на відміну від українців, яких селом не здивуєш, іноземці сприймають усі ці старенькі дерев’яні хатки як екзотику. Чимало приїжджих виявляють також інтерес до об’єктів, розрахованих на специфічну аудиторію: таких, як Музей метрології та вимірювальної техніки, Музей давніх друкарських технік, Музей мистецтв давньої української книги.

У будь-якій екскурсії завжди присутній історичний контекст, оскільки саме історія міста допомагає чужоземцям зрозуміти, яким Львів є нині.

Зазвичай перше запитання, яке туристи ставлять екскурсоводові відразу після знайомства, в усіх однакове: “Де можна поміняти гроші?” Інші з’являються вже під час огляду культових споруд. Тут варто зауважити, що найбільший інтерес в іноземців викликає релігійна тематика, зокрема, відмінності між римо-католиками, греко-католиками та православними. Оскільки християнська релігія багатобарвна, то тепер на ній мало хто розуміється. Не можна сказати, що в усіх туристів однієї групи однакові інтереси. Одні цікавляться українськими народними традиціями, запитують, які свята в нас найбільш шановані, інші – культурними й історичними зв’язками між країнами. Скажімо, американці запитують про ставлення українців до Америки, громадяни Канади, представники української діаспори намагаються “розкопати” інформацію, пов’язану з їхнім корінням. А туристам зі сходу України просто хочеться побачити на власні очі місто, імідж якого дещо відрізняється від того, чим воно є насправді. Незважаючи на те, що багатьох туристів дивує багатомовність Львова і те, що тут україномовні, російськомовні та польськомовні мешканці мирно співіснують, львівські екскурсоводи вважають місто Лева символом національної самосвідомості.

Багато європейців зводять брови догори, коли гіди розповідають їм, що гасову лампу винайшов у Львові Іван Зег. А інформація про те, що у Львові на вулиці Коперника свого часу жив засновник фірми спортивного одягу “Адідас”, пробуджує в них бажання дискутувати. Проте екскурсовод завжди апелює до літератури, в якій це вичитав. Чимале здивування в іноземців викликає також факт, що за часів середньовіччя у Львові було дуже багато заробітчан із Західної Європи, а саме – архітекторів, будівничих та інших ремісників.

Коли ж заходить мова про харчування, окремі іноземці запитують екскурсоводів, у якому ресторані Львова можна скуштувати страви української національної кухні, а інші – які заклади громадського харчування найкращі у співвідношенні ціна – якість і де є зали для тих, хто не курить. Не всіх іноземних туристів приваблює сучасний євроінтер’єр цих приміщень. Тому великим позитивом Львова можна вважати його тяжіння до нестандартних дизайнів.

Якось, минаючи на площі Ринок групу туристів, почула, як один із них запитував гіда, чому в українських готелях не продають поштових марок. На це останній відповів, що марки є “бізнесом” винятково української пошти. Нерідко гості нашого міста запитують у музичних крамницях інструментальну акустичну фолкову музику і здебільшого її там не знаходять. Тоді вони цікавляться в екскурсоводів, чому не продають таких творів на CD-носіях. І тим доводиться пояснювати, що, мовляв фолкмузика – річ дуже специфічна, тому в Україні її любителів не так уже й багато. Українцям більше подобаються сучасні обробки фолку.

Туристів нашого міста шокує “бєспрєдєл” із транспортом у центрі Львова, зокрема, перевантаженість ними площі Ринок, коли автомобілі їздять пішохідними вулицями, такими як, скажімо, Галицька. А в гідів, окрім проблеми обходити машини, є ще одна: через собачі фекалії на тротуарах їм частенько доводиться вишуковувати місце, де можна було б зупинитися з групою. Зокрема, площа Коліївщини за музеєм “Арсенал” просто всіяна “букетами” наших чотириногих друзів.

Найбільше іноземців дивує відсутність смітників у місті та наявність бруківки. Щодо останньої, в цьому вони вбачають навіть певний шарм міста Лева. А відсутність смітників породжує здивування. Тоді екскурсовод пояснює, що львів’ян із дитинства навчають носити сміття зі собою і викидати лише тоді, коли помітять смітник. До слова, факт, що у Львові воду подають по годинах, узагалі не піддається розумінню закордонних гостей.

Зацікавлення туристів легко можна класифікувати за їхньою національною приналежністю. Так, скажімо, ортодоксальних євреїв цікавить усе, що пов’язано з Голокостом, а також єврейською культурою. Зокрема, вони запитують, чому у Львові немає музею іудаїки. Євреї, які приїжджають з Америки до Львова, – це здебільшого вихідці з Галичини, котрі емігрували туди після війни. Вони заштамповано сприймають окремі моменти історії і навіть ставлення християн до іудеїв.

А от японців хвилює автентика або щось із розряду неповторного. Особливе зацікавлення в них викликають пари українських молодят, які йдуть до шлюбу. А ми і не подумали б, що в цьому може бути щось оригінальне!

Читати далі і коментувати

Тиша у Львові

Джерело: ZAXID.NET

9 червня у Львівській міській раді відбулося громадське слухання проекту ухвали "Про затвердження Правил дотримання тиші у громадських місцях на території м. Львова". Як зазначив депутат ЛМР Анатолій Забарило, документ розроблено у відповідь на численні скарги мешканців Львова на нічні святкування, феєрверки, будівництва у сусідів.

"Львів - це місто, яке динамічно розвивається, активно забудовується, люди активно люблять святкувати, але з іншого боку, кожна людина має конституційне право на відпочинок, спокій, тишу. Тому потрібно це врегулювати".

Відповідно до проекту, проведення будь-яких робіт, що супроводжуються шумом з 21.00 години до 8.00 години, а у святкові та неробочі дні - цілодобово. Проте є винятки. Дозволено проводити збори, мітинги, демонстрації, інші масові заходи, про які завчасно повідомлено владу. Також заборона не поширюється на відзначення державних та міських свят. Проводити ж ремонтні роботи з шумом у заборонений час можна, якщо на це дадуть згоду усі сусіди.

Також у проекті правил деталізовано процедуру отримання дозволу на проведення феєрверків та інших заходів із використанням піротехнічних засобів.

Читати далі і коментувати

Гора Льва

Джерело: ua5.com.ua

Узгір'я Високого Замку на південний схід опадає до вулиці Театинської. В давніших часах під замковою горою був з цього боку глибокий яр; тут добували каміння, а як видобуток вже став не виплачуватися, полишено видовбані яри. Ніхто в цій околиці не жив, і пустирі страшили своєю самотністю. З часом це місце обернено на смітник, а що викидали туди й падлину, літом чути було сміття здалека. В половині XIX ст. осаджено на цих пустирях циганів. Цей мандрівний народ тримався тут кільканадцять літ, позакладав собі доми й кузні, де виробляли підкови та цвяхи для міських бляхарів. Але що вони не цуралися й злодійського фаху, то місто мусило їх звідси усунути. Яр з часом засипано сміттям і румовищем, місце сплановано й поведено туди вигідну дорогу, обсаджену деревами, що обходить замкову гору півколом. Пам'яткою минулого довгі літа була порожня кузня та криниця зі слабкою цямбриною, дуже глибока, звідки добували воду відром. Криниця ця мала сумну славу через те, що в ній утопилося кількох самовбийників; згодом її засипано.

Театинська вулиця (давніше Архієпископська) має ім'я від монастиря тєатинів, заснованого 1733 р., перебудованого з початком XIX ст. на артилерійські касарні, які й досі звуться «червоним кляштором» від червоної черепиці. В монастирі була колегія, де в XVIII ст. вчилося по кілька питомців греко-католиків, коштом єпископів. На Театинській вулиці ч. 19 перед великою війною був виховний Інститут Святого Миколая (під проводом директора Костя Паньківського), з якого вийшов ряд визначних тепер громадян.

Назва вулиці Куркової походить від «курка», тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи спершу відбувалися біля Краківської брами. В 1789 р. засновано стрільницю в саду Чечевичів, на місці, де вона є й тепер. В початках XIX ст. члени братства мали окрему уніформу: зелений сурдут із червоними вилогами й жовтими ґудзиками, червону камізельку й такі самі штани, що входили у білі камаші, голова була зачесана у гарцопф без льоків, капелюх трикутний з чорною кокардою, облямований золотим шнурком із китицею біло-зелених пер, до того ще золоті еполети. Пізніше мундири змінено на ясно-зелені з чорними споднями, капелюх «стосований» із чорним пером, при боці палаш, на рамені карабінок. Стрілецьке братство виступало під час всяких парад і церковних свят. При братстві був теж «Корпус міської артилерії», зложений у більшій частині з шинкарів і пивоварів, які своїм зверхнім виглядом підходили до тих репрезентаційних завдань. Артилеристи носили корсиканські капелюхи, мундири й білі сподні з червоними лампасами. В 1832 р. при вправах під час Зелених свят через необережність набито гармату кулею й убито одного міщанина, — тоді артилерійський корпус розв'язано. В новіших часах стрілецьке товариство стало організацією багатого міщанства, популярно званого «колтунерією»; щорічно на свято Божого Тіла відбувається інтронізація «куркового короля» на зразок з давніх часів. В саді стрільниці відбувалися давніше деколи й українські концерти й фестини.

Треба згадати, що в салі Стрільниці 10 березня 1869 р. відбувся перший у Львові Шевченківський концерт — «Народний Дім» був у руках москвофілів, тому молоді «українофіли» мусили шукати пристановища деінде. Вранці відправлено богослужіння за упокій поета у православній церкві. В концерті взяли участь всі визначніші артистичні й літературні сили. Музичною частиною займався Анатоль Вахнянин який вивів чотири хори — ерхгота-Товачовського, Михайла Вербицького й дві пісні Лисенка; сам відспівав сольну пісню «Колись було налітали орди Україну». Корнило Устиянович декламував вірш свого батька, Криннцький — «Невольника», Амврозій Дольницький — «Драгоманку» Морозенка (віршів Федьковича поліція не дозволила виголошувати), наприкінці промовляв Володимир Барвінський. Відчитано 10 телеграм з Галичини, Буковини й Відня. Саля була повна, жіноцтва начислено 139; але концерт дав дефіцит 20 золотих. По концерті відбувся товариський вечір із декламаціями, співом Вахнянина й промовами на честь «всіх живих, мертвих і ненароджених». Учасники на пам'ятку поділилися лавровим вінком, яким був прибраний портрет Шевченка.

По тій самій стороні Куркової вулиці, ближче міста, в однім з дворів, де з початком XIX ст. відбувалися міщанські балі. При Курковій вулиці був монастир капуцинів, заснований 1708 р., по знесенню цього ордену в 1785 р. перейшов до францісканів; в 1833 р. знищений пожежею, був відбудований наново. Недалеко від монастиря знаходився величавий будинок, де розміщується бібліотека «Н ародного Дом у», заснована 1849 р., одна з найбільших в краю, цінна старими друками й рукописами. Будинок призначений на бурсу «Народного Дому». Сусідня Францісканськ а площа 1748 р. була ареною комічної «монахомахії», боротьби між кармелітами й капуцинами. Кармеліти з огірченням бачили, що недавно заснований костел капуцинів забирає їм вірних, — рішилися, отже, знищити своїх конкурентів. Одного дня вони вислали свою службу й, перекопавши публічну дорогу, що вела до капуцинів, спинили комунікацію. Потім почали руйнувати нові будови в капуцинськім монастирі й врешті захопили площу між обома монастирями та почали ставити довкола неї паркани, щоб ніхто не міг дістатися до капуцинів. Магістрат виступив проти цього безправ'я, вислав на площу цех теслів і міських слуг із сокирами, паркани підрізано і повалено. Але войовничі кармеліти озброїлися також сокирами й іншим знаряддям, кинулися на магістратських робітників, побили їх і поранили. Постала така метушня, що аж ударено на тривогу в дзвони... Постав із того довголітній процес, аж поки суд не приборкав кармелітів.

На Францісканській площі в давніших часах відбувалися народні гагілки на другий день Великодня. Дівчата ставали колом, одна посередині починала пісню, яку її товаришки вели дальше; провідниця тримала в руках скручену хустку і старалася закинути її на шию одному з парубків, що приглядалися забаві: зловлений мусив відкупитися окупом із медяників, горіхів тощо. Далі йшли інші пісні, також про Зельмана. Площа називається тепер площею Національної Гвардії, на честь польської гвардії, що тут відбувала пописи в 1848 р.

Вулиці Куркова й Театинська ведуть до горбів, які разом носять ім'я Кайзервальду. Між вул. Театинською й вул. Святого Войтіха є гора Ль а. Назва її вказує на ім'я князя Льва, від котрого Львів дістав своє ім'я. Але чому якраз ця гора названа його іменем, незвісно. Може, були тут якісь укріплення з часів князя, може, якийсь пам'ятник, може, відбулася якась подія, пов'язана з князем? Під цим іменем гора відома від XVI ст. В новіших часах її розкопали наполовину й добували з неї камінь і пісок; звідси її друга назва — Піскова гора. Під час необережних робіт траплялися тут різні випадки: пісок обвалився і засипав одного чоловіка разом із кіньми, — добуто його неживим. Горою Льва опікувався пильно наш історик Ісидор Шараневич, подбав про те, щоб гори не нищено й обсаджено її деревами; але по війні вона нищиться далі. Ця гора має свою легенду. В однім із львівських польських часописів появилося оповідання такого змісту: 11 березня 1925 р. перед полуднем переходив оповідач біля гори Льва. Шалів тут вітер, що кидав туманами піску й снігу, гнув додолу дерева й запирав віддих у грудях. В одній хвилі з гори Льва відірвалася брила піску й на тому місці появилася постать лицаря при повній зброї; панцир був зложений з лусок, що робили враження грубої шкіри. З'ява стояла нерухома, але повіяв вітер — і постать зникла, залишився тільки сірий круг піску. Так постала легенда про лицаря — опікуна гори...

Під горою Льва знаходиться костел Святого Войтіха. Тут у XVII ст. був холерний цвинтар для дітей; в 1607 р. засновано тут костел, в 1702 р. місіонери поставили теперішню будову й при ній дім, де був інтернат для клериків. Йосиф II зніс костел, і він був перемінений на військовий склад; від 1906 р. кілька разів у році є там богослужіння. Сусідні горби мали колись свої назви: Змієва гора, Камінна, гора Стефана, — тепер вони затратилися. На всіх горбах простягалися колись сади й виноградники міщан. Дальші узгір'я звалися у XVIII ст. Льоншанівкою, від міщан Льоншанів. У 1780 р. оглядав це місце цісар Йосиф II і похвалив його гарне положення. На пам'ятку цього власник поставив статую Мінерви з написом латинською мовою; пам'ятник знищено близько 1900 р. З того часу горби почали називати «цісарським лісом» — Кайзервальд. До 1915 р. був тут ще останок гарного лісу, — вирубано його в часі війни й заорано, тягнуться тепер туди тільки поля й городи.

Кайзервальд простягається в напрямі до Знесіння та Кривчиць і опадає вниз стрімкими ярами, по яких весною біжать потічки.

Яри місцями поросли корчами, місцями штучно заліснені; над ними в'ється дорога з кам'яними містками. Весною, як земля вкриється білим квітом, Кайзервальд має багато краси й принади.

З Кайзервальдом пов'язані для нас деякі історичні спомини: тут організувалося українське військо, тут відбували свої перші вправи Січові стрільці у стрілянню й розвідчій службі. У квітні 1914 р. були тут перші стрілецькі маневри за участю до 600 стрільців зі Львова і підльвівських сіл, у двох групах, під проводом Сеника й Чайківського. Штаб стояв при дорозі до Кривчиць, де є великий бук, а під ним — фігура.

Читати далі і коментувати

Ні! Монстру на Вірменській

Акція від dali-bude

Акція! В четвер, о 10 ранку, засідатиме львівська міськрада, на совісті якої готель-потвора на розі Краківської-Вірменської. Саме її виконавчий комітет прийняв рішення дозволити компанії БудІнвест проектувати та будувати готель, незважаючи на численні протести експертів та порушення, які допустили організатори будівництва, в тому числі й чинного законодавства.

У нас є чудова нагода допомогти львівській міськраді позасідати і поміркувати над своєю роллю в історії міста Львова. Ми збираємося за півгодини до засідання, в четвер, о 9:30 ранку, на площі Ринок, біля центрального входу в Ратушу, щоб побажати депутатам щасливої дороги до сесійної зали, і змістовно проводимо час до 11:00 ранку. Після чого розходимось по місцях праці чи відпочинку.

Ми наполегливо побажаємо міськраді прийняти такі доленосні рішення:

• скасувати рішення міськвиконкому про надання дозволу ТзОВ ВП «Будінвест» на проектування готелю на вул. Краківській–Вірменській;
• винести на громадські слухання питання про цільове призначення ділянки на розі вулиць Вірменської та Краківської;
• при загосподарюванні середовища Державного історико-архітектурного заповідника центральної частини Львова, що входить до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО, надалі керуватися чинним законодавством.

Окрім додаткової мотивації для депутатів, наша акція прямого протесту є важливим інформаційним приводом. Він допоможе регулюючим органам національного рівня звернути увагу на проблему, яку вони до цього часу, ймовірно, ігнорували через її буцімто неважливість.

UPDATE: Апарат міськради повідомив, що сесія насправді відбудеться 11 числа, а не 4, як нам повідомили вчора, і визнав свою помилку. Тим не менше, акція відбудеться, тому що Садовий Андрій Іванович навряд чи буде відсутній в цей час на робочому місці, а депутати працюватимуть в комітетах.

Громадяни міста Львова закликаються: розпіарити цю інформацію по Інтернету (LiveJournal, форуми, мейли, аськи-скайпи тощо), повідомити друзів та знайомих, прийти і принести з собою інформаційні матеріали у вигляді барвистих та влучних плакатів.

Важливо!

• База знань по підставах протесту знаходиться за цим лінком. Журналісти будуть питатися учасників акції про причини протесту, і буде корисно ознайомитися, щоб бути готовими до відповіді.
• На акції ви, можливо, візьмете участь у флеш-мобі чи перформансі! Задля додаткової інформації слідкуйте за спільнотою misto_lviv.
• Якщо ви бажаєте допомогти організаторам, вступайте в закриту спільноту nohotel_org або пишіть на адресу .

Читати далі і коментувати

Львівські підвали – німі свідки історії

Джерело: Львівський портал

"У підземеллях Середньовічного Львова немає скарбів, зате можна знайти унікальний посуд і меблі", - стверджують аматори-спелеологи.

Микола та Олександр ображаються, коли ті, хто знає про їхнє захоплення, називають їх "чорними археологами". - Ми, звичайно, не юристи, може, погано розбираємося у термінології, але ні в кого нічого не крадемо, займаємося справою, яка нам подобається і приносить іноді непоганий дохід, - стверджують чоловіки. Те, що вони не юристи - точно. Обоє років двадцять тому закінчили Львівський політехнічний інститут, працювали хіміками в одному з місцевих НДІ -"поштових скриньках". Потім обвал економіки, безгрошів’я, безробіття...

Уявляєте ситуацію того часу : ми здорові і розумні чоловіки і не можемо забезпечити свої родини навіть шматком хліба. Вдома щодня через це стояв неймовірний крик... Як це не було кривдно для них, колишніх наукових співробітників, пробували підторговувати речами і взуттям на базарах, але бізнесмени виявилися вони ніякі і досить швидко "прогоріли". Хтось із знайомих порадив вирощувати гриби. Ідея сподобалася, адже грошей для цього потрібно не дуже багато, технологія була проста, а продукт у перспективі виходив досить вдалим. До того ж у Миколи для цієї нової справи була площа. Його родина жила у великій квартирі на першому поверсі старого будинку, розташованого в центральній частині міста. Глибоко під підлогою в них був величезний підвал, який ідеально підходив під грибну плантацію. Кілька днів вони очищали його від мотлоху, ремонтували, готували "виробничі площі".

Отут і трапилася невелика неприємність - у самому куті трішки обвалилася частина підлоги й стіни. Зазирнули туди, а там напівзасипаний вузький коридор, який іде вниз. Олександр, продершись крізь густе павутиння, заліз туди, із зусиллям пройшов із десяток метрів, поки промінь ліхтарика не освітив землю, що обвалилася, а там були якісь балки. Тоді вирішили, що випадково вийшли на старі каналізаційні ходи і не надали цьому значення. Вже повертаючись назад, Олександр знайшов у землі проржавілий середньовічний пістолет із цікавим гравіруванням. Підібрав його, швидше, автоматично, ніж із якоюсь метою. Вдома кинув до інструментів і забув...

Із грибами в них бізнес не вийшов - через рік гриби "зачахли".

- От після краху нашого підприємництва, сидимо вдвох на кухні і розмірковуємо, що ж робити далі, - розповідає Микола. - А перед цим із дружинами вкотре перелаялися - вдома ні копійки, навіть хліба немає за що купити. Прикидали, щоб такого непотрібного продати з майна, але це "непотрібне" треба було спочатку мати. І тут згадали про знайдений старий пістолет. Дістали з ящика, добре почистили і понесли на ринок. Сподівалися виручити за нього небагато грошей, щоб можна було купити пару пляшок пива і хоч щось поїсти додому. А на базарі відбулося неймовірне - підійшов якийсь чоловік, кілька хвилин покрутив у руках наш товар і сам запропонував за нього... 100 доларів. У нас від здивування щелепи відвисли: за цю мізерію - такі гроші!

Накупили додому кілька сумок всякої їжи, а здивованим дружинам розповідати нічого не стали. Не домовляючись, кинулися з ліхтариками в підвал, а з нього пролізли в той самий загадковий коридорчик. Обстежили все, але нічого більше не знайшли. Тоді й вирішили розкопувати цей невеликий тунель. Рили кілька тижнів. Благо не важко було: йшла пухка земля, та зовсім вільні від ґрунту порожнечі. Зрештою, вийшли на берег знаменитої ріки Полтва. До цього тільки й чули, що колись дуже давно Львів був портовим містом. Потім ріка перетворилася на брудний і смердючий потік води. І Полтва опинилася під землею...

Відтоді дослідження підземного Львова перетворилася для них на своєрідне хоббі. Щоб хоч якось орієнтуватися, почали вивчати старі карти і документи. Немає жодних згадок про підземні ходи, та вони "проскакували" в різних Історичних джерелах. На перехресті вулиць Богдана Хмельницького і Гайдамацької 1900 року дорожні робітники виявили один такий підземний хід заввишки і завширшки в півтора метра. Обстежити вдалося лише метрів 400. Вів він до Замкової гори і, швидше за все, у старі часи закінчувався у розташованому там князівському замку. Із часом хід засипали, а зверху проклали трамвайну колію. Під час земельних робіт у районі Підзамче 1912 року було знайдено ще один хід. Робітники пройшли кілька метрів, але далі виявився суцільний завал. У кінці XIX століття багато чуток було навколо ще одного виявленого будівельниками загадкового підземелля, наповненого кістками. Але тут усе виявилося простіше. За даними істориків 1762 року Львів оточили турки. Взяти швидко місто їм не вдалося, тому вони розпочали облогу. А щоб підірвати міські стіни, почали копати підземну галерею, щоб наприкінці неї вкласти потужний пороховий заряд. Страшна буря, що піднялася, і дощі перешкодили завершенню справи - стіни підземелля завалилися, поховавши під собою турецьких мінерів. На тверде переконання Олександра і Миколи, зберігають підземні таємниці і гори Калича і Вроновських, на яких споруджена величезна Цитадель. Судячи з досить великої кількості вентиляційних колодязів, тут теж має бути безліч ходів.

Під Львом є ціла система підземних ходів, тунелів, виходів, канализацій, - наполягають Микола й Олександр. - Останні настільки заплутані, що під час війни там вдало ховалися від фашистів десятки, а, може, й сотні євреїв. Особливо багато виходів на берегах підземної ріки Полтва. Деякі з них, наприклад, ведуть у костел Петра і Павла, ордена Єзуїтів. Кажуть, що в 50-х роках там у замурованих підвалах знайшли навіть камери катувань інквізиції. Звичайно, щось обстежити вдалося. Щоправда, як виявилося, досить небезпечної професії спелеології довелося вчитися швидко, з величезним ризиком для власного життя . Це на початку ми лізли в діри без попередньої підготовки і відповідного багажу. Але після того, як кілька разів завалило стелею, коли отримали низку переломів і у нас починалася дезорієнтація,коли ми більше доби блукань, вирушаємо тепер у похід у всеозброєнні. Беремо мотузки, саперні лопати, запас їжі, ліхтарі і свічки, карти, компас, аптечки, різні підпірки та невеликий домкрат, ломи, протигази - у деяких приміщеннях просто неможливо дихати. І - вперед! Деякі з ходів, тунелів ледве не в ідеальному стані, викладені цеглою або битим каменем. А от старі лази дуже вузькі і в них протиснутися можна лише з величезним зусиллям. Звичайно, щось обстежити нам вдалося. Можемо із упевненістю сказати, що чутки про те, що, нібито існує величезна кількість підземних ходів, сильно перебільшені. Основну масу підземель становлять покинуті підвали, а під церквами- келії монахів. Впевнені, що ніхто з жителів навіть не здогадується, що під підвалами їхніх будинків існують ще підвали, які залишилися від попередніх будинків. Ось через них ми і пробираємося. Неймовірно цікаві подорожі! Немов потрапляєш на кілька століть назад. Чого тільки тут не доводилося побачити: скрині з одягом і чудовим посудом XVII -XIX століть, унікальні книги, меблі, предмети побуту, навіть вина (!), яким пару століть, ну, й природно, різноманітний мотлох.

Потрапляли у якісь кабінети, коридорчики, кімнати і зали, із підлогами з бруківки і фресками на стінах. Щоправда, нічого сенсаційного в них не знаходили. От кажуть, що у підвалах старої аптеки-музею виявили кабінет середньовічного алхіміка. Нам у цьому плані, напевно, не пощастило. А в старих підземеллях траплялися шаблі, іноді пістолети, ядра й кулі, щити, розламані панцири. Найскладнішим було переходити з одного ходу підвалу в інший.

Добре, коли між підвалами є двері. А якщо немає? Тут ми користуємося відомим методом електричного зондування грунту. Так визначаємо подальший напрямок. Щоб вибратися іноді доводиться рити землю по кілька годин, часом, до кривавих мозолів. Найстрашніше, коли під час копання раптом із землі вивалюється кістяк або труна. У Середньовіччя було прийнято ховати людей біля церков. І тільки 1787 року за розпорядженням австрійської влади цвинтарі було перенесено, з міркувань санітарії, за межі міста. Але, незважаючи на це, роботу зробили не повністю. Тому куди не тикнеш лопатою, завжди потрапиш на людські кістки. Хочете, вірте, хочете, ні, але жодних скарбів ми не знаходили. Хоча монети і траплялися, які були цікавими для нумізматів. Наприклад, знаходили монети, які чеканили у Львові для Русі в часи Казимира Великого, Людовика Угорського тощо. Та й не ставили ми перед собою мету збагатитися у наших експедиціях. Хоча щось із знайденого і продавали. Примар теж бачити не доводилося, а от могильних грабіжників зустрічали. Зіштовхнулися якось в одному з розгалужених тунелів із трьома чоловіками з лопатами. Кілька хвилин постояли мовчки, розглядаючи один одного здалека, а потім розійшлися. На тому місці, звідки вони прийшли, знайшли кілька розкритих трун із зовсім зітлілими останками. Судячи з цього, у хлопців була стара карта поховань знатних, багатих міщан і купців. І живі вирішили поживиться за рахунок мертвих. От так ми й лазимо підземеллями от уже кілька років. І повірте - це дуже цікаво!..

Читати далі і коментувати

OpenGuitarShow

Джерело: Об'єктивнО

Протягом 11 червня - 2 липня 2009 року у Львові відбудеться фестиваль гітарної музики «OpenGuitarShow». Цей захід відбуватиметься у форматі конкурсу, де молоді львівські гітаристи змагатимуться у майстерності гри на гітарі.

Зірковими гостями фестивалю є: учасники гуртів Скрябін, Тартак, ОтVinta, співаки Павло Табаков, Олеся Киричук, Zоряна, кращі гітаристи України – Сергій Овсянников та Серго Чантурія, а також багато інших публічних людей, музикантів, продюсерів.

Фестиваль буде проходити у чотири етапи (дні фестивалю: 11, 18, 25 червня, та 2 липня), протягом яких компетентні журі обиратимуть кращих конкурсантів та визначать гідного переможця, що отримає головний приз – нову гітару.

Під час кожного етапу глядачі матимуть можливість прослухати майстер-класи від членів журі та зіркових гостей фестивалю.

Читати далі і коментувати

Хто вплинув на розвиток Львова?

Джерело: День

Розповіді про 33 історичні особи, людей, які вплинули на розвиток Львова, сприяли його росту як історичного, культурного та духовного феномену, мають увійти у видання, яке готує агенція «Піраміда». Цей проект, замислений Центром експертних досліджень та комунікації «Тема», обіцяє стати надзвичайно амбіційним та пізнавальним. Адже окреслені вимоги до усіх цих осіб концептуально висувають інші, ніж було до того, завдання.
Як правило, ми звикли трактувати Львів як архітектурну перлину (ніхто, звичайно, не стане із цією аксіомою сперечатися), як і узвичаїлися із думкою, що місто стає кузнею національно свідомих українців-державників (і це правда). Однак рідко заходить мова про особистостей, які творили тут, а плоди їхньої діяльності ставали знаковими не лише для України, а й цілої Європи. Тобто вивести Львів із тіні провінціальності й надати йому змісту глобальнішого — це з одного боку, а з другого, — якщо наші сучасники знатимуть більше, то ставитимуться до міста поважніше. Саме із цими думками замислено проект, здійснити який буде дуже непросто. Спробуй відбери лише 33 персони з-поміж 125 осіб, які запропонують фахівці. Серед експертів — Тарас Возняк, Ярослав Грицак, Мирослав Маринович, Андрій Павлишин, інші історики, журналісти, культурологи — усього більш як 30 знаних львів’ян. І лише після грунтовного аналізу відібрані матеріали ляжуть в основу книжки «Тридцять три легенди (люди, які створили Львів)».

Звичайно, будуть суперечки. Хоча на кількох особах усі зійдуться. Як не назвати, приміром, короля Данила — засновника міста, видатного математика, автора теорії функціонального аналізу Стефана Банаха чи письменника Леопольда Захера-Мазоха? А авторів гасової лампи, яка, народившись у Львові, дуже швидко завоювала світ? Поета Богдана-Ігоря Антонича, мецената, колекціонера Володимира Дідушицького, який, створивши у Львові природничий музей, зібрав, зберіг для людства унікальні експонати представників флори та фауни? Володаря та засновника першої львівської пошти Роберто Бандінеллі, комерсанта та мецената Георгія Боїма, педагога, громадського діяча, засновника консерваторії Анатоля Вахнянина, письменницю Габріелу Запольську (найвідоміший її роман «Мораль пані Дульської»)...

— Без сумніву, чимало відібраних нами прізвищ можуть пізніше відсіятися, — говорить науковий керівник, мистецтвознавець, автор величезної кількості досліджень про Львів Олесь Нога. — Та хоч би як там було, головним стане у визначенні дібраних особистостей не національність, а то, чим вони займалися і завдяки чому залишили свій слід в історії. А їхня діяльність могла бути різнобічною — від літературної, просвітницької до технічної.

Щодо справжніх дискусій, то хтось наполягатиме на письменниці Ірині Вільде, а хтось згадуватиме про те, що Львів до 1939 року був одним із центрів літакобудування, що 1938 року в районі вулиці Стрийської було заплановано спорудити центр авіакосмічних досліджень, де мали б розробляти принципи ракетобудування. Оскільки почалася війна, стало не до центру, а провідні фахівці емігрували на Захід. Але все ж таки не можна відмахнутися від того, що, починаючи від 20-х років ХХ століття, місто було одним із центрів планеристики, хоча, на відміну від інших міст тодішньої Польщі, львівських аматорів не фінансували. І показово те, що викладачі «Львівської політехніки», на свій страх і ризик розробивши та побудувавши планер, у 1937 році взяли участь у світовому чемпіонаті з планеризму та перемогли: їхній літальний апарат посів перше місце, обігнавши за якістю машини США, Радянського Союзу та Німеччини...

Фахівці зможуть сказати своє авторитетне слово щодо першості Львова зі створення першої хокейної маски, як наполягає чимало львів’ян. Про фотографію 1899 року технаря-винахідника, який вигадав бронежилет, захист від револьверних і рушничних куль, — звичайно, тут лише спеціалісти мають дати висновок, наскільки це дійсно вперше... Однак ніхто не сперечатиметься, що про таких людей треба пам’ятати і розповідати про них нащадкам. І така діяльність не може завершитися проектом «Тридцять три легенди Львова». Далі мають вийти у світ наступні видання.

Читати далі і коментувати